Після перегляду жвавої дискусії внизу сторінки вирішила подивитися цей фільм, і жодного разу не пожалкувала. Події розгортаються навколо Міжнародної космічної станції, яка стала символом інтернаціонального співробітництва в галузі наукових досліджень.

Фільм починається з того, що науковиця Кіра Фостер, яка проводить досліди на мишах, вперше прибуває на ракеті на станцію. Вона – новичок у космосі, і для неї тут усе дивно, узяти хоча б переміщення людей у невагомості. На борту МКС перебувають дві групи вчених – зі Сполучених Штатів і Росії. Вони вдають із себе турботливих і дружніх, хоча напруга між ними відчувається з перших кадрів. Вони не розмовляють про політику, Сирію, Ізраїль і про те, що коїться десь далеко внизу, на Землі. Вони святкують разом Новий рік, намагаються розпити спиртне, яке перетворюється на невагомі кульки, дарують одне одному чудні подарунки.

Згодом вони показують Кірі неймовірну красу – купол Землі, який бачило у своєму житті лише дуже вузьке коло людей. Вони жартують і сміються, аж раптом Кіра помічає на Землі спалахи, схожі на виверження вулкана. Але насправді це не так – між США і Росією розпочався воєнний конфлікт. Коли на Землі спалахує глобальна криза, вчені на борту космічної станції раптово стикаються з дилемою, чи можуть ідеали миру та співпраці зберегтися в умовах війни. Ба більше, вони всі опиняються в пастці ізольованого середовища космічної станції, відрізані від зв’язку зі своїми рідними і країнами, з яких вони були відправлені.

Зрозуміло, що між американськими та російськими вченими одразу зростає напруженість і підозра. Однак, незважаючи на приголомшливий масштаб конфлікту, що відбувається під ними, життя на космічній станції продовжується, хоча й із загостреним почуттям невизначеності і страху. У міру погіршення ситуації та зростання ставок в цьому унікальному і складному середовищі справжня природа людської поведінки піддається випробуванню. Мені сподобалося психологічне дослідження персонажів і загалом людської природи та крихкого балансу між співпрацею й конфліктом.

Кожен з героїв, незалежно від національності, повинен протистояти своїм упередженням, що змушує їх сумніватися у власних переконаннях і цінностях перед обличчям екстремальних обставин. Мені до вподоби цей незвичний фільм, до самого фіналу я задавалася питанням, чи зможуть герої піднятися над конфліктом, який охопив їхній світ, чи піддадуться тим самим руйнівним силам? Це спонукало мене думати, як би я відреагувала в подібній ситуації. Рекомендую до перегляду не лише тим, хто любить фільми про космос. Це достойний і глибокий фільм.

Слідом за успіхом своїх попередників, а це відома в усьому світі серія мультфільмів «Кунг-фу Панда», творці вирішили продовжити їх випуском «Кунг-фу Панда 4». Незважаючи на те, що мультфільм загалом несерйозний і створений виключно для розваги, але він випромінює якусь таку веселу та невинну енергію, через яку важко дорікнути його надмірності. Незважаючи на відсутність дотепності та гумору, властивих його попередникам, фільму все ж вдається викликати сміх і зацікавити глядачів, тим самим виправдовуючи їхні очікування. Ну, мої так точно!

Історія розповідає про чудернацьку антропоморфну панду По, яка не потребує особливого представлення, бо вона вже досягла знаменитості у світі не лише серед своїх фанатів, а й тих, хто не надто цікавиться мультиплікацію, а також досягла особистого та професійного просвітлення як Воїн Дракона і прийомний син містера Пінга. Однак цього разу ситуація непроста, бо По доручено знайти наступника, повівши його в подорож, наповнену гумором і пригодами. Однак цей мультфільм представляє і деякі нові елементи, які обов’язково сподобаються давнім шанувальникам.

На цей раз По знову зустріне свого попереднього супротивника Тай Лунга, але йому не допомагатиму Люта п’ятірка, бо у цьому мультфільмі творці вирішили обійтися без них. Натомість нам запропонували круту альтернативу – більше дізнатися про батьків По, містера Пінга і Лі, оскільки вони беруть на себе більш активну роль у пошуках наступника.

Мені дуже сподобалося представлення розумної та винахідливої лисиці Чжень, яка вливає свіжу енергію у фільм. Виявляється, що хитрющий злочинець теж може бути союзником головного героя, а це вже щось! Ба більше – Чжень вона об’єднується з По, щоб зупинити злодійську змову. Їхня взаємодія забезпечує гумор і зворушливі моменти посеред насиченого подіями сюжету. Крім того, Чжень підказує По, що насправді заклятий ворог Тай Лунг не повернувся, але декому було вигідно створити таке враження і видати себе за Тай Лунга.

Незважаючи на звичну формулу, цьому мультфільму вдається розважити мене і мою дочку своїми ексцентричними персонажами та несподіваними поворотами сюжету, насамперед він захоплює своєю винахідливою розповіддю та дивовижними деталями. «Кунг-фу Панда 4», може, й не відкриє для вас нічого нового, бо ми всі вже знаємо смішні пригоди цієї незвичної тваринки, але мультфільм залишається вірним духу серіалу і забезпечує веселе та приємне враження від перегляду. Думаю, що шанувальники франшизи оцінять знайомий гумор і пригоди, які пропонує мультфільм, що робить його гідним доповненням до улюбленого серіалу.

Тим, хто хоче дізнатися, як насправді у Боллівуді створюють фільми і на які жертви часто докотиться йти всім причетним, вам точно сюди. Драма глибоко занурюється в тонкощі та виклики кіноіндустрії Індії, оголюючи на загал болючу правду. Крім блиску та гламуру, який ми всі уявляємо за лаштунками цієї індустрії, серіал підкреслює титанічно важку роботу та стрес, пов’язані зі створенням та випуском фільму у світ. Серіал має на меті пролити світло на незліченну кількість обов’язків, які продюсер і студія повинні виконувати, щоб реалізувати проект.

Занурюючись у світ шоу-бізнесу, серіал розповідає про різноманітних персонажів, які справді втілюють неоспіваних героїв за лаштунками будь-якого успішного шоу чи фільму. У центрі цієї історії опиниться Рагу Кханна, яку втілює на екрані талановитий актор Емраан Хашмі. Він є шоураннером «Victory Studios», розташованої в Мумбаї. Це сімейний бізнес, який дістався йому у спадок від батька, того самого Віктора, чиїм іменем названо студію. Але Рагу Кханна прийняв кермо влади в непростий час, а сам тоді, коли кіностудія пережила низку касових провалів. Однак цей чоловік не здається, він ставить перед собою надскладне завдання – відродити колись процвітаючу виробничу кінокомпанію.

Окрім того перспективного Рагу Кханна знають як геніального продюсера, який володіє талантом створювати хіти і розуміти пульс глядачів. Зрештою, справи «Victory Studios» починають іти вгору саме завдяки цьому молодому чоловікові. Йому вдається подолати тиск індустрії і вміло керувати акторами, залишаючись вірним своєму баченню. Однак його батько Віктор Кханна, також легендарний продюсер, зовсім не схвалює такі витребеньки сина. Діяльність студії він вбачає в іншому. В результаті, постійні суперечки і непорозуміння на роботі призводять до конфлікту між батьком і сином в особистому житті.

Несподівано увагу Віктора Кханни привертає молода журналістка-початківець Махіка, яка написала негативну рецензію на фільм Рагу Кханни. Махіка наївна і чесна, вона нещодавно приїхала в Мумбаї, щоб побудувати кар’єру. Вона впевнена у своїх силах і в тому, що в неї все вийде. Намагаючись орієнтуватись у жорстокому світі шоу-бізнесу, Махіка повинна буде зіткнутися зі своїм минулим, налагодити стосунки та знайти свій голос у індустрії, повній випробувань.

Але це буде пізніше, а поки що вона дізнається шокуючу новину про те, що Віктор помер і, згідно зі своєю останньою волею, залишив їй свою студію. Її мати була рідною дочкою Віктора, яку він покинув, щоб шукати слави в Мумбаї. Завдяки переплетенню історій Рагу та Махіки, перед нами розгорнеться захопливий серіал, який обіцяє розважити, просвітити та надихнути своїх глядачів.

Ех, ну це ж треба бути такою божевільною і власною, щоб полювати на чужого чоловіка і ще й якось це виправдовувати. От не можу зрозуміти таких жінок – приваблива, розумна Вайолет не може переключитися на іншого мужика, яких довкола хоч греблю гати.

Але про все по черзі. Гаррет і Вайолет були давніми друзями з самого дитинства, однокласниками, а згодом і закохалися одне в одного. Але вітри долі розвели їхні шляхи після школи, і молоді люди пішли врізнобіч. Виявляється, що Гаррет уже тоді знав, що має справу з божевільною, тому й розірвав стосунки перед випускним вечором. І правильно зробив. З тих пір минуло не мало не багато – 18 років. Вайолет усе ще не йметься, вона ніяк не вгамується в житті, тому, пригадуючи Гаррета, вона кидає поточного чоловіка і переїжджає жити по сусідству з Гарретом. Така територіальна близькість не могла не спровокувати їхню зустріч, яка виглядала випадковою, хоча насправді такою не була.

На мою думку, ця історія ніколи не могла б бути щасливою, бо такі жінки, як Вайолет, створені для того, щоб усе руйнувати, а не будувати. Ну а тут, до слова, руйнувати є що, бо у Гаррета міцна родина. Він живе зі своєю люблячою і адекватною дружиною Дейзі, яка також навчалася з ними в школі і добре знає Вайолет. Незважаючи на непросте минуле, Гарретт і Дейзі змогли все подолати і почати все спочатку. Вони створили здорові стосунки і щасливий шлюб, який тривав усі ці роки без проблем, до того ж пара виховує чарівну дочку на ім’я Еллісон.

Зустріч Вайолет починається з брехні про щасливі стосунки з її новим бойфрендом і причину переїзду в цей район. Спочатку Дейзі і Гаррет вірять їй і пропонують дружити сім’ями, вони просто ще не знають, що Вайолет – ще той фрукт. Не знаючи про її підлі наміри, вони пропонують зустрітися за вечерею, на що Вайолет погоджується. Її кінцевою метою було зробити Гаррета своїм чоловіком і стати ідеальною мачухою для Еллісон. Таким чином вона розпочинає здійснення свого плану, який змусив її вдатися до крайніх заходів, таких, як шахрайство, отруєння та низькотехнологічне хакерство, щоб саботувати життя Дейзі.

Хоча у фільмі й показане поступове сходження Вайолет до божевілля, але мені здається, вона ніколи не була нормальною, просто їй вдавалося добре приховувати свою одержимість цим чоловіком. Зрештою, їй вдається взяти під контроль життя Гаррета і Дейзі, щоб мати можливість маніпулювати ними і втручатися у їхні стосунки. Вайолет і справді жахлива, вона спостерігала за їхніми суперечками зі зловісним задоволенням, сприймаючи це як своє особисте реаліті-шоу. Тож приготуйтеся до захоплюючої подорожі цією заплутаною історією з божевільною лиходійкою і шокуючими поворотами сюжету.

Дуже емоційна, захоплива драма, яка поєднує в собі як веселу комедію, так і несамовиту трагедію. Оскільки сюжет починається в середині 1990-х років і розгортається протягом двох десятиліть, тому не сподівайтеся побачити тут багато сучасного модного антуражу.

Історія обертається навколо двох бідних колекторів, які також є близькими друзями. Вони ніяк не можуть дати раду своєму матеріальному становищу після звільнення з роботи, тому згадують про того, хто колись заборгував їм гроші. Однак, навідавшись до цього боржника, вони знаходять лише його зневірену дружину та безпорадну маленьку доньку в занедбаній квартирі. Жінка просить лише кілька днів подбати про її дочку, але те, що мало бути кількома днями, перетворюється на 12 років несподіваної відповідальності. Коли горе-мати знову з’являється, настає хаос, що руйнує життя всіх довкола.

Фільм приємно дивитися завдяки яскравій, реалістичній і жартівливій грі акторів. Особисто мене захопила історія стійкої доньки, яку покинули обоє батьків, і збирачів боргів, які демонструють більш м’який бік своєї натури, незважаючи на свою сувору зовнішність, вони добросерді і співчутливі. Крім того, у фільмі є колоритний склад персонажів другого плану, починаючи від жадібного члена сім’ї до дивакуватого вчителя танців. Кожен з цих персонажів додає глибини та гумору розповіді. До речі, бездоганне поєднання смішних і сумних моментів є однією з сильних сторін драми, як-от спроби колекторів заслужити довіру дівчини та важкої реальності, з якою вона стикається, будучи виконавицею в занедбаному барі.

Нечасто можна зустріти у фільмах такі зворушливі злети та жахливі падіння, які створюють захопливу емоційну подорож протягом усього фільму. Крім того, фільм пропонує зазирнути в різні аспекти китайської культури та суспільства, починаючи від промислових районів до сільської місцевості. Він без прикрас зображує проблеми країни, такі, як бідність, організована злочинність і суворі суспільні правила. Розвиток персонажів протягом двох десятиліть додає глибини розповіді, демонструючи значні зміни в їхньому житті. Саме персонажі роблять фільм вартим перегляду.

Чесно кажучи, скучати під час перегляду мені не довелося. Емоційна глибина драми може навіть змусити чутливих людей пустити сльозу, дуже вже щемливими є деякі моменти, пропонуючи реалістичний погляд на життєві труднощі та прості радощі. Щоб повною мірою оцінити фільм, потрібно підходити до нього з холодним розумом, і ті, хто дотримаються його, будуть винагороджені зворушливим і незабутнім кінематографічним досвідом.

Філіп Гаррель – відомий французький режисер, знаний у світі своїми оригінальними і компрометуючими фільмами. Хоча деякі можуть вважати цей фільм менш досконалим, ніж попередні роботи Гарреля, його емоційна глибина та основні повідомлення, які він передає нам, глядачам, роблять його переконливим і вартим уваги. Гаррель також відомий відданістю своїй справі і відмовою відповідати сучасним технологічним тенденціям, і все це лише додає фільму шарму та автентичності. У світі, де все більше домінують цифрові інновації, ця драма є нагадуванням про красу та важливість традиційних форм мистецтва.

Говорячи про «Велику колісницю», можу сказати, що фільм глибоко занурюється у світ лялькового театру – теми, очевидно дуже близької серцю режисера. Бо фільм вийшов дуже душевний, інтимний і камерний, який здатен зачепити навіть найтонші струни душі. Родинні зв’язки Гарреля з лялькарством сильно вплинули на вибір його професії та особисте життя. Цікаво, що у фільмі також представлені його дружина та доньки у видатних ролях, додаючи рівень близькості та співпраці, який рідко зустрічається в кіно.

Історія сюжету розповідає про рідних брата і сестер, ляльководів, які долають труднощі збереження свого мистецтва в сучасному мінливому світі. Після смерті батька та бабусі, що власноруч виготовляла всі ляльки, у які грають руками, а не з нитками, перед ними постає питання: продовжувати сімейну традицію чи торувати власний шлях. Вони справжні чарівники вистав і рук у використанні маріонеток, але вони ледве зводять кінці з кінцями, працюючи насамперед з любові до своєї справи, точніше до свого сценічного мистецтва, а не заради грошової винагороди. Звісно, що такий стан справ піддає сумніву їхнє бажання продовжувати займатися цією професією, навіть з поваги і віддаючи належне своїм покійним батькові і бабусі.

Фільм заглиблюється в теми кохання, дружби, горя та боротьби за художню цілісність у сучасному суспільстві, яке постійно розвивається. Дослідження Гаррелем занепаду традиційних форм мистецтва та зростання цифрових медіа є гострим коментарем про стан сучасного кіно. Гаррель – один з останніх творців кіномистецтва, хто прагне зберегти магію целулоїду в епоху цифрових технологій.

Настійно рекомендую до перегляду цей фільм усім, хто шукає вдумливого та зворушливого кінематографічного досвіду з приголомшливою операторською роботою. Цей фільм, на мою думку, сподобається як кіноманам, так і любителям лялькового мистецтва. Він пропонує щемливі роздуми про минуле, сьогодення та майбутнє кіноісторій на екрані.

Захопливий мультфільм, дуже задоволена, що подивилася його. Під час перегляду з дитиною повністю відсторонилася від проблем дорослого життя і поринула у казковий світ.

У мальовничому королівстві, розташованому біля підніжжя високих гір, бравий лицар, одягнений у блискучі обладунки, вирушає в сміливу подорож до таємничої вежі. Сама вежа оточена масивним фіолетовим драконом, а згодом – і велетнем. Коли Дон сміливо протистоїть страхітливому ворогу, сумніви починають затьмарювати його розум. Чи може ця жахлива істота бути справжньою, чи це просто плід його уяви? Ці запитання залишаються відкритими, оскільки Сонце нагадує Дону, що він – лише дерев’яна лялька з багатою фантазією у відомому ляльковому театрі, якій не судилося стати героєм. Все, на що здатен підстаркуватий Дон, – це грати клоунів і блазнів на сцені.

Однак Дон хотів би бути безстрашним Дон Кіхотом, він втомився постійно грати дурня в їхніх повторюваних виставах. Бажаючи звільнитися від своєї звичної ролі, Дон вирушає в захоплюючу пригоду чарівним світом Центрального парку в Нью-Йорку. Тут він зустрічає діджея Доггі – милого собаку-плюшеву іграшку, який також заблукав після того, як був поцуплений малолітніми злочинцями з театру в одного з глядачів. Дон і Доггі стають компаньйонами. Разом вони формують неймовірне партнерство, вирушаючи на пошуки захоплень і відкриттів. Їхня дружба, що розвивається, стає маяком світла, привносячи гумор в їхні пригоди. Серйозна поведінка Дона контрастує з грайливою натурою діджея, створюючи чудову взаємодію.

Фільм плавно переплітається між реальністю та фантазією, поєднуючи приголомшливу комп’ютерну анімацію з химерними намальованими від руки епізодами героїзму Дона. Кожна сцена наповнена яскравими кольорами та оригінальним дизайном. Мені здається, мультфільм сподобається глядачам будь-якого віку, він одночасно захоплює візуально та резонує емоційно. Казковий світ героїчних фантазій Дона малює пейзажі Центрального парку у незвичній спосіб – з погляду того, що могло б статися, якби доблесному і рішучому герою довелося проявити себе прямо тут і зараз, рятуючи когось чи щось. За цим дуже приємно спостерігати.

Однак серед химерності мультфільм також торкається і глибших тем, таких, як фемінізм, самопізнання та подолання перешкод. Такі персонажі, як енергійна маріонетка Ді, яка прагне звільнитися від стереотипних ролей у театрі, додають глибини розповіді, викликаючи важливі дискусії про ідентичність і розширення можливостей. Поки дружба Дона та діджея розквітає, а їхні пригоди розгортаються, ми потрапляємо у світ, де можливо все – герої борються, дракони гинуть, а дружба перемагає понад усе.

Обов’язково подивіться цей фільм – сюжет оригінальний і дуже актуальний нині, в час буму онлайн-торгівлі. Те, що сталося з головною героїнею, може трапитися з кожним із нас.

У центрі сюжету цієї історії – молода жінка Су Хьон, яка просто хоче втриматися на плаву. Щоб заробити хоч сякі-такі гроші, вона тяжко працює, напевно, як і кожен з нас. Однак купівля жінкою вживаної пральної машини перетворюється на справжній кошмар, коли Су Хьон з прикрістю розуміє, що річ не працює. Це змушує її залишати негативний відгук про продавця. Насправді ж вона не знає, що продавець не хто інший, як божевільний серійний вбивця, який бере глибоко до серця її критику. Коли Су Хьон стає мішенню продавця, який став убивцею, абсурдність ситуації розгортається в серії загадкових епізодів, починаючи від нетрадиційних методів вбивці позбавлятися від своїх жертв до комедійних спроб саботувати життя жінки.

Повірте, цей фільм триматиме вас у напрузі своїм незвичайним сюжетом, бо ніколи не знаєш, що ще може викинути цей несповна розуму маніяк. Ех, а все так чудово починалося. Цей злочинець, щоб вижити, спочатку убиває людей, а потім виставляє на продаж їхні речі. Проте збочена логіка вбивці продавати речі своїх жертв заради прибутку і власного збагачення додає в історію елемент чорного гумору, роблячи його персонажем, яким ми як глядачі не можемо не насолоджуватися, незважаючи на його зловісні мотиви. Його витівки і справді подеколи дуже смішні. Він то замовляє велику кількість їжі з доставкою в квартиру Су Хьон, то посилає їй небажаних залицяльників – чоловіків по виклику, які додають фільму ще більшої химерності.

Незважаючи на спроби головної героїні звернутися по допомогу до незграбного поліцейського, розслідування занурюється в хаос, оскільки дії вбивці загострюються, а влада нічим не може ні зарадити, ні зупинити її переслідувача. Су Хьон, розуміючи, що допомоги їй немає звідки очікувати, змушена покладатися лише на власні сили. Абсурдність того, що відбувається, досягає нового рівня, коли некомпетентність поліцейського лише посилює хаос. Тоді ж я почала сумніватися в тому, чи зможе хтось зупинити вбивцю, і замислилася над тим, що б я робила на місці Су Хьон у цій і справді моторошній ситуації.

Загалом фільм пропонує унікальне поєднання чорного гумору, напруги та абсурду, яке не тільки слугувало мені розвагою, а й дало розуміння небезпеки світу, в якому ми всі з вами живемо. Незважаючи на те, що сюжет іноді може бути перебільшеним і неправдоподібним, комедійні моменти фільму і швидкий темп роблять його вартим уваги для шанувальників південнокорейського кіно та захопливих, незвичайних трилерів.

Дуже цікавий, пізнавальний фільм, особливо для тих, хто не надто посвячений в подробиці історії Італії. А події, зображені у драмі, мали місце відбутися в реальному житті, що лише збільшує її цінність.

На початку Другої світової війни капітан Сальваторе Тодаро очолював підводний човен Королівського флоту «Каппелліні». У жовтні 1940 року під час плавання в Атлантиці вони зустріли бельгійське торгове судно «Кабало», яке йшло з вимкненими вогнями. «Кабало» несподівано відкрив вогонь по підводному човну, що призвело до запеклої битви, в кінцевому результаті якої Тодаро зрештою потопив вороже судно гарматним вогнем.

Замість того, щоб залишити 26 потерпілих від корабельної катастрофи бельгійців посеред океану на поталу долі, Тодаро прийняв історичне рішення врятувати їх і доставити до найближчого безпечного порту. Він діяв так згідно з морським правом. Однак з другого боку цей акт співчуття поставив під загрозу життя Тодаро та його екіпажу, оскільки вони три дні плавали на поверхні, наражаючись на ворожі сили.

Але фільм починається з іншої історії, задовго до описаних подій, а саме з драматичного моменту, коли Тодаро стрибає в море, щоб врятуватися після отримання травм під час авіакатастрофи в 1933 році. Цей інцидент на все життя залишив його з проблемами хребта, що змусило використовувати жорсткий бандаж, який також згадується на початку фільму. Також ми дізнаємося про точку зору дружини Тодаро, яка висловлює занепокоєння з приводу небезпечних місій свого чоловіка і ніколи не готова до його можливої загибелі.

Порятунок екіпажу «Кабало» – це епізод, який став частиною військово-морської історії Італії. Він демонструє рідкісний акт героїзму та співчуття в розпал війни. Коли фільм заглиблюється в характер Тодаро, він розкриває людину, яка водночас рішуча та співчутлива, яку поважає його команда та якої бояться вороги. Зосереджуючись на цьому ключовому моменті в житті Тодаро, драма, очевидно, є даниною пам’яті всім італійським командирам Другої світової війни та жертвам, які вони принесли заради рідної країни. Незважаючи на свою вузьку спрямованість, кінострічка проливає світло на мужність і честь, які визначили досвід Тодаро під час війни.

Хоча фільм частково досліджує життя на борту підводного човна та стосунки Тодаро з його екіпажем, мені здається, що деякі аспекти можна було б розглянути глибше, щоб забезпечити багатшу розповідь. Однак центральна тема стратегічного підходу Тодаро до бою, протистояння ворогу лоб у лоб, резонує протягом усього фільму і зображує перед нами портрет справжнього морського героя.

Коли народжуєш дитину, то розумієш, що відтепер є життя, яке важливіше за твоє власне. Мені важко зрозуміти, як творці цього фільму насмілилися перетворити трагедію матері після втрати дитини на чорну комедію. Але, напевно, таке має місце бути в американській ментальності.

Режисерка фільму Ребекка Ескрейс вміло орієнтується в складності травми матері, її горя та віртуальної реальності, створюючи справді незабутні враження для глядачів. З моменту початку фільм поєднує елементи психологічного трилера, наукової фантастики та похмурої комедії. Напруга зростає, коли нас разом з головною героїнею – жінкою середнього віку Норою – відправляють в захопливу подорож, сповнену крутих поворотів і незрозумілостей, змушуючи нас, зрештою, сумніватися, що є реальним, а що віртуальним.

Варто сказати, що фільм не витрачає часу на встановлення трагічної події, яка готує основу для решти фільму. Дочка Нори потонула в басейні, звідтоді життя матері пішло по похилій. І якщо її чоловік Майкл, як він сам стверджує, зумів відпустити ситуацію і налагодити стосунки з іншою жінкою-блогером, то для Нори все куди складніше. На щастя, принаймні так спочатку вважає головна героїня, у неї є люба і турботлива подруга Лілі, яка пропонує їй лікування через терапію віртуальної реальності.

Однак те, що спочатку видається помічним дійством, приховує у собі неабияку небезпеку, оскільки межі між реальністю та фантазією стираються. Під час розгортання історії старі рани знову відкриваються, таємниці випливають на поверхню, і розкривається справжній рівень травми Нори, їй доводиться боротися з власними демонами. В чому цьому фільму немає рівних, так це у дослідженні людської психіки. Сила стрічки полягає в талановитому акторському ансамблі, починаючи з бездоганної гри Ребекки Крескофф у ролі Нори. Її здатність плавно перемикатися між сарказмом і безглуздим гумором, особливо коли історія загострюється, просто вражає. Завдяки ролі Крескофф я не тільки відчула біль Нори, а і її бажання помститися винним у смерті її дочки.

Найцікавіше починається тоді, коли Нора розповідає своїм лже-друзям про те, що виявила збій у програмі симуляції Лілі і тепер може сама контролювати свою реальність. По мірі того, як стрічка наближається до кульмінаційного моменту, ставки зростають, а межа між правдою та ілюзією стає дедалі розмитішою.

Зрештою, це тривожний фільм, який залишився в моїй пам’яті ще довго після титрів. Ребекка Ескрейс створила справді незабутній кінематографічний досвід, який кидає виклик сприйняттю та змусив мене сумніватися в природі самої реальності.

Сказати, що цей фільм – моторошний, це нічого не сказати. У мене мурашки бігали по шкірі, поки додивилася до фінальних титрів. Сценарист і за сумісництвом режисер Джонатан Глейзер вибрав дуже сміливе рішення – показати події Другої світової війни не очима жертв, як це зазвичай прийнято в історичних фільмах подібної тематики, а з погляду високопоставленого офіцера Третього рейху Рудольфа Гесс. В результаті вийшов незвичайний і несподівано жахливий фільм про ті вбивчі події.

Це історія Голокосту, але дивно те, що жодна смерть візуально не зображена в цьому фільмі. Це історія концентраційних таборів і таборів смерті в Освенцимі, але ми ніколи не потрапляємо всередину жодного з цих об’єктів масового ув’язнення та вбивств. Це історія офіцера СС, який наглядав за табором і розробив деякі з його геноцидних інновацій, але найцікавіше те, що Рудольфа не зображено як бездушного звіра, а як найзвичайнісіньку людину у її простій буденності. Цей фільм настільки геніальний, що лише з допомогою голосів і звуків ми можемо уявити ті невимовні умови життя, вимушеної праці і вбивств понад мільйона людей у таборах. І Рудольф – один з тих багатьох, які уявили та втілили в життя цей неймовірний план.

Чого варті тільки сцени, коли дружині Рудольфа Гедвізі приносять розкішну шубу та інший одяг, знятий з ув’язнених і убитих у таборах. Їй не гидко, ні, навіть навпаки, в кишені шуби вона знаходить помаду, якої користувалася інша людина, і дуже тішиться зі своєї знахідки. Крім того, Гедвіга просить чоловіка приносити й інші подарунки. Слід сказати, що у Гедвіги і Рудольфа – майже бездоганне життя з їхніми п’ятьма дітьми, включно з новонародженим, у, здавалося б, ідилічному куточку Польщі, біля полів з високою травою і біля річки.

Цю людину не зображено як бездумного психопата чи якогось нелюдського монстра. Комендант Освенцима Рудольф Гесс був людиною, яка хотіла забезпечити своїй родині найкраще життя. Ні, цей фільм зовсім не виправдовує злочинів фашизму. Швидше навпаки – Рудольф також допоміг розробити та реалізувати те, що є чи не найжахливішою подією в історії минулого століття.

Так от, ми спостерігаємо за людиною, яка була одночасно звичайною та здатною на зло неймовірно великих масштабів. І про це нам нагадують труби газових камер, з яких постійно йде дим і які постійно видніються на задньому фоні буденного життя Рудольфа. Одна з камер, згідно з новітніми на той час технологіями, могла умертвити одночасно до 500 осіб. Гуркіт цих печей майже постійний у фільмі, і на відстані ми можемо чути крики жаху, болю та страждання, спричинені тріском пострілів. Ну а діти Рудольфа, звісно, переймають діяльність свого тата, яка ніколи не буде забута.

Загалом це непоганий фільм, стильний і добре знятий бойовик, який, на мою думку, здебільшого створений для гарного проведення часу. Незважаючи на те, що сценарій міг би бути й цікавішим, фільм справляється зі своєю розважальною роллю. Ну і великий плюс – його задовільна тривалість, бо індуси, як правило, не знають у цьому міри, і зрештою їхні фільми стають довгі, як котяча пісня, втрачаючи будь-який інтерес глядачів.

Бойовик «Орел» – це другий режисерський проект Картіка Гаттамнені після фільму «Сур’я проти Сур’ї» 2015 року. Я не знаю, що змусило режисера після такої тривалої перерви знову взятися за створення нової кінострічки, але фанати з великим нетерпінням очікували її прем’єри, і не прогадали, бо фільм спричинив галас своєю інтригуючою передумовою. Відомий в Індії актор бойовиків Раві Теджа на цей раз відійшов від традиційних індійських бойовиків, де один супергерой розбиває банду з кількох сотень бандитів, і запропонував глядачам інший вид фільмів цього жанру. Я б назвала це витонченим екшеном. І зараз ви зрозумієте, чому саме.

Історія бойовика обертається навколо безжалісного вбивці, відомого під псевдонімом Орел, якого грає Раві Теджа. Цей кіллер знаний у тісних колах тим, що має високу майстерність в ураженні своїх цілей, тому це кодове ім’я він отримав не просто так. Орел – найбільш розшукуваний поліцією злочинець. Однак характер Орла розкривається не одразу, а поступово протягом фільму. І в цьому йому допомагає інший персонаж – молода журналістка Наліні. Це, можна сказати, новаторський підхід, що додає глибини оповіді й зображенню головного персонажа і формує наші очікування щодо нього.

Хоча фільм виглядає багатообіцяючим і має потенціал, щоб зацікавити широку аудиторію, але його виконання в деяких аспектах відверто провальне через примітивний сценарій. Проте захоплива гра Раві Теджа в ролі Орла привабила мене, крім того, акторський склад другого плану також показує гідні похвали виступи. Однією з визнаних особливостей фільму, на мою думку, є його вражаюча кінематографічна робота. Режисер фіксує приголомшливі візуальні ефекти, які покращують враження від перегляду. Послідовність дій у фільмі добре поставлена та візуально вражаюча, що ще більше підвищує розважальну цінність фільму. Крім того, доречна і вдало підібрана музика доповнює тему фільму та додає інтенсивності екшенам.

Завдяки захопливим виступам, візуальним ефектам і неймовірним діям, що підвищують адреналін, бойовик «Орел» рекомендую до перегляду шанувальникам цього жанру, які шукають приємного кінематографічного досвіду іншої країни.

Цікавенна драма, невеличка за обсягом, створена за мотивами роману відомого французького письменника Альбера Камю. Ті, хто знайомий з дивакуватими творами цього митця, можуть приблизно уявити, про що буде фільм.

Події розгортаються в невеличкому приморському містечку, розташованому на березі Середземного моря влітку 2030 року. Головний герой драми – досвідчений лікар Бернар, який живе зі своєю дружиною Жюльєт, що працює перекладачкою на дому. Атмосфера у фільмі напружена з перших кадрів, хоча спочатку ніщо не передвіщає біди, хіба що щур, який пробрався на пляж, щоб полякати відпочивальників. Містечко охопила неймовірна спека, а це значить, що скоро розпочнеться курортний сезон і буде наплив туристів.

Лікар Бернар спершу здається людиною досвідченою, професіоналом своєї справи, але насправді він знає набагато більше, ніж говорить. Головна проблема містечка в тому, що насувається нова загроза – новий вид пневмонії, що миттєво призводить до удушення. Бернар знає, що біди не уникнути, навіть по тому, що раптово на очах людей почали вилазити зі своїх сховків криси, тільки для того, щоб здохнути. Це тривожний знак, хоча керівництво міста списує це на протести комунальників забирати сміття через малу зарплату. Тим часом у сміттєвих баках щурів просто кишить.

Одного разу до Бернара прибуває нежданий гість – відомий столичний журналіст Сільвен Рамбер з єдиної опозиційної газети, яку ще не закрили. Він повідомляє про те, що місяць тому на свалці знайшли обгорівши трути мігрантів, а також трупи з перерізаним горлом, крім того, стали зникати повії і впродовж року відбуваються дивні зникнення людей. Але проблема в тому, що всі справи по них були закриті. Свого часу лікар Бернар критикував такі рішення влади, через що його тимчасово лишили права на практику. Більше лікар не хоче втручатися в політику. Бернар точно знає, хто за всім цим стоїть, але він упевнений, що це нічогісінько не змінить. Крім того, він опасається, що Сільвен повернеться в столицю, а йому доживати віку в маленькому містечку, де всі його добре знають.

Тим часом за порядком у місті стежить група правоохоронців, але роблять вони це віддалено, за допомогою надсучасної системи, використовуючи дрони і спеціальні датчики, які одразу реагують на неспецифічні рухи людей на вулицях міста. Загалом серіал дуже динамічний і дивиться на одному подиху. Фантастики в ньому мало, все дуже реалістичне, хіба лише те, що дія відбувається в недалекому майбутньому. Рекомендую для перегляду всім охочим гарно провести час.

Неймовірно цікава і водночас моторошна детективна історія, бо основана на реальних подіях. Цей фільм знятий на делікатну тему, але це не просто історія звірств над дівчатками-сиротами, це історія колективного злочину індійського суспільства, яке готове замовчувати такі правопорушення. Цей фільм дає важливі уроки про людяність і кидає виклик боягузтву ховатися від реальності. Загалом, цю драму варто подивитись кожному, навіть якщо ви не цікавитеся детективами, бо вона вчить нас відчувати страждання інших.

Сюжет фільму зосереджується на незалежній журналістці Вайшалі, яка керує невеликим новинним каналом. Одного разу зі свого джерела вона отримує звістку про те, що в будинку для сиріт «Selter Home» у Муннаварпурі ґвалтують дівчат, але і поліція, і уряд закривають очі на ці звірства. Насправді через те, що управління цим притулком перебуває в руках впливової людини на ім'я Бансі Саху, який також є журналістом, але має сильні політичні зв’язки. Для Вайшалі та її колеги Бхаскара це буде важка битва, щоб розкрити правду, викрити Бансі і добитися справедливості для дівчат.

Фільм шокує із самому початку, завдяки чому стає зрозуміло, що незабаром розгорнеться багато карколомних інцидентів, і я не помилилася – у стрічці відбуваються жахливі речі. Але, незважаючи на це, історія розслідування злочину захоплює – те, з якими проблемами стикається Вайшалі в цей період, як вона висвітлює це питання перед владою і законом, які докази надає, як це впливає на особисте життя Вайшалі та людей довкола неї. Ну і найважливіше – чи доб’ються дівчата-сироти справедливості? Цей фільм відповідає на всі ці питання.

Десь у другій частині фільму я почала асоціювати себе з Вайшалі, дуже вболівала за неї і хотіла, щоб усі негідники, причетні до злочинів, були покарані шляхом притягнення до відповідальності і незалежно від їхніх посад. Чесно кажучи, я дуже прониклася цією історією і безправністю невинних дітей, які завинили перед жорстоким індійським суспільством хіба тільки тим, що народилися дівчатками. І це, зважте, при тому, що у фільмі немає жодної сцени сексуальної експлуатації дівчат, які, здавалося б, могли посилити відчуття від перегляду. Фільм настільки майстерно знятий, що й без того йому цілком вдалось показати жах ситуації і біль малолітніх жертв. Тут свою роль зіграли діалоги, вони і зробили сюжет більш ефектним.

Цей фільм підтримує фемінізм і демонструє силу справжньої журналістики, відданої своїй справі. Хоча, я вам скажу, фемінізм в Індії тільки зароджується, бо це наскрізь чоловіче суспільство з його правилами і законами.

Дуже цікавий хоррор, хоча спочатку здався мені млявим. Розпочинається все якимись загадками, я нічого не розуміла, всі персонажі – члени якоїсь дивної сімейки, де кожен сам за себе. Вони всі ніби чужі люди, які вперше бачать одне одного, тому не знають, про що спілкуватися між собою і які емоції виявляти. Фільм починається з жахливого вбивства, яке також не зрозуміло хто і навіщо вчинив. Далі у стрічці буде цьому пояснення, бо всі таємниці розкриваються поступово, крок за кроком.

Основна ідея хоррора обігрується навколо фрау Перхти – персонажа німецького і австрійського фольклору, який з’являється переважно у різдвяний період. Перхта – ряжена у костюмі Санта-Клауса істота, яка за повір’ями приходила напередодні цих свят і дізнавалася, чи діти тієї чи тієї сім’ї поводили себе чемно? Якщо так – вони отримували срібну монетку, якщо ні – вона убивала їх. Але найголовніше навіть не це. Творці фільму пішли набагато далі у тлумаченні місії фрау Перхти. Тут вона вбиває дітей за гріхи своїх батьків, тобто йдеться про повне знищення роду. Ну чим не біблійна історія?

Ну і от цей жіночий устрашаючий дух бродить скрізь упродовж усього фільму, розрізаючи животи своїх жертв, які він за тими ж повір’ями замість нутрощів має наповнити соломою. Але персонажі лиш говорять про це, насправді ж нутрощі просто вивалюються. Фільм і справді жахливий, друга його частина куди цікавіша і динамічніша за першу. Основна загадка полягає в тому, чому саме фрау Перхта з’їлася на цю сім’ю і чим провинився кожен з них. Бо крок за кроком вона лишає за собою кривавий слід з трупів.

Мені хотілося дізнатися, чи вдасться хоч комусь з головних персонажів вижити і вберегтися від фрау Перхти. Відповідь прийшла раптово – виявляється, таємниця крилася в старому Роберті, який жив з бабулею і якого всі вважали несповна розуму. Вони удвох з юності захоплювалися темним мистецтвом і заклинаннями, які можуть врятувати їх від фрау Перхти. Але це ще не кінець історії.

Щодо гри акторів, найбільше сподобалася Джоді Беннетт, яка грає роль старшої сестри Леї. Поппі Каслтон, яка грає її сестру Ешлі, також справилася з роллю. Бабуля з перших кадрів здається підозрілою і власною жінкою, і сестри недаремно одразу ж запідозрили неладне, коли прибули в її будинок.

Рекомендую до перегляду цей хоррор, навіть якщо ви і не любитель цього жанру. Фільм більше філософський, ніж лякаючий, і він не традиційно про привидів у розкішному особняку, а швидше про те, що діти завжди відповідають за помилки своїх батьків. Остання жертва – це завжди наймолодша дочка в сім’ї.